Найдавніші джерела, що документують існування замку, відносяться до "Хроніки Паллавічіно" 1087 року - року, коли Уберто, онук Адальберто, успадкував споруду. Родина Паллавічіно, одна з головних аристократичних родин на території Парми та П'яченци, протягом кількох століть контролювала основні шляхи сполучення між Тосканою, Емілією та Лігурією за допомогою розгалуженої мережі веж, замків та фортець. Протягом століть твердиня переходила до рук могутніх родин, серед яких були родини Вісконті та Фарнезе, герцоги Парми та П'яченци. У 1828 році замок перейшов до родини Гроссарді, особливо відомої своєю діяльністю у сфері виробництва карбонару, а на початку 1900-х років тут оселилася родина Левачер. З 2001 року замок належить муніципалітету Варано-де-Мелегарі.
